У переддень п’ятої річниці свого заснування Форум громадянського суспільства (ФГС) Східного партнерства (СП) опинився перед нелегким вибором. Це стосується і Східного партнерства в цілому, передусім з огляду на саміт, що незабаром відбудеться у Вільнюсі. На ньому передбачалося відсвяткувати завершення переговорів з чотирма з шести країн-партнерів. А це могло б стати свідченням того, що СП насправді наблизило ці країни до Європейського Союзу.
Однак несподіване рішення президента Сержа Саргсяна про відхід Вірменії від ЄС і приєднання до Митного союзу під егідою Росії, а також невизначена позиція України в справі звільнення Юлії Тимошенко, що ставить під знак запитання можливість підписання цією країною Угоди про асоціацію з ЄС, – усе це вказує на те, що лише дві країни визначилися щодо підписання угоди: Грузія та Молдова. Такий розвиток подій додає непевності відносно майбутнього Східного партнерства, оскільки в Євросоюзі є країни, наприклад, Франція, які ніколи не вважали розумною політику розширення ЄС в східному напрямку.
Подібний сценарій призвів би до ізоляції ФГС. Ідея його створення була висунута Чеською Республікою, а потім цей проект розглянула Європейська Комісія, яка побачила в неурядових організаціях шести країн-партнерів своїх союзників у справі здійснення демократичних та ринкових реформ у країнах Східного партнерства. ФГС був підтриманий Штефаном Фюле, комісаром з питань розширення та політики сусідства, строк повноважень якого завершується в наступному році. Його підтримка Східного партнерства дратує декого з країн-членів ЄС і цілком можливо, що в новій комісії вони просуватимуть на це місце когось менш відданого Сходу.
Це означало б, що скоротиться підтримка ФГС і різноманітним неурядовим організаціям, які можуть вижити не тільки завдяки допомозі Євросоюзу, який фінансує професійний секретаріат в Брюсселі, а також засідання впродовж року, допомагаючи підтримувати зв’язок.
Це важливо. На сьогоднішній день ФГС являє собою архіпелаг організацій, а точніше – шість архіпелагів, котрі в першу чергу відстоюють свої ж організації, а також національну платформу, після чого просуваються до більш всеосяжної мети, яка полягає в пропагуванні реформ в усьому регіоні і виявляється у взаємній солідарності понад кордонами, коли якісь організації піддаються тиску. В минулому році він виконував роль Керівного комітету, що засудив урядові кампанії проти громадянських свобод у Азербайджані, а останнім часом у Вірменії, коли було побито правозахисників та протестувальників. Але ФГС ще повинен досягти, якщо це можливо, такої солідарності між своїми організаціями, за якої напад на активіста в Баку викличе акції протесту в Мінську чи Києві.
Після Вільнюсу ФГС доведеться переглянути свою роль, незалежно від того, який шлях на майбутнє обере Східне партнерство. Якщо угода про асоціацію буде підписана з Україною і парафована з Грузією та Молдовою, то моніторинг і вся громадська діяльність, яка до цього часу проводилася неурядовими організаціями, зосередиться на реалізації угод про асоціацію. Дорожня карта, за якою Європейська комісія намагалася до цього моменту спостерігати за ходом реформ в цих країнах, застаріє. Майбутнє Вірменії є неясним, що ж до Білорусі та Азербайджану, то з формулою СП доведеться зачекати до того часу, поки уряди цих країн не змінять свою позицію в сфері дотримання прав людини.
З іншого боку, якщо у Вільнюсі парафують угоди про асоціацію тільки з Грузією та Молдовою, проект Східного партнерства буде визнаний невдалим, що може реально призвести до його закриття. Це стане серйозним ударом для ФГС. До цього часу діяльність ФГС і Східного партнерства в цілому ґрунтувалася на переконанні (яке виникло після 1989 року) про те, що країни-партнери хочуть прийняти стандарти та цінності ЄС. Брюссель був впевнений в тому, що для проведення реформ в цих країнах необхідна лише фінансова допомога та просвіта. Відповідно до цієї теорії, через деякий час «вони стануть такими ж, як ми». Однак виявилося, що місцеві консервативні сили та протидія Росії є значно сильнішими, ніж це здавалося на початку. Насправді зміни, що сталися, пішли на користь передусім місцевим олігархам та клептократам в уряді, а не населенню, як такому.
Якщо пропаде віра в те, що уряди країн СП мають волю до проведення реформ, хто ж тоді буде співпрацювати з місцевими неурядовими організаціями, що входять в національні платформи ФГС? Як прибічники реформ і потенційні союзники неіснуючих нині реформаторів в урядах СП вони стануть ворогами урядів, що відвернулися від ЄС. Чи будуть НУО розпущені в такій ситуації? А, може, вони оберуть більш опозиційний підхід? Ця дилема стоїть перед ФГС нині у Вірменії. А чи готовий Євросоюз емоційно підтримати конфронтаційну позицію НУО? Такою є ситуація в Білорусі, де національна платформа ФГС перебуває в опозиції до уряду і між цими двома сторонами немає ніякого діалогу. Все це не може забезпечити Брюсселю те, чого він найбільше потребує: дружніх і стабільних співтовариств на Сході.
А чи потрібні насправді регіональним неурядовим організаціям такі транскордонні структури, як ФГС? Адже всі вони створювалися і розвивалися ще до Східного партнерства і до того, як в 2009 році був заснований ФГС, за рахунок фінансуванню донорів з Європи та США. Це буде одним з питань, яке поставлять перед собою учасники п’ятого щорічного форуму в Кишиневі.
==============================================================
Кшиштоф Бобінський є співголовою Керівного комітету Форуму громадянського суспільства Східного партнерства
